26 квітня! В ніч із забуття
Йде страшне створіння – атомне дитя.
Суть його безкровна і зіниць нема
І уста безмовні, і душа німа.
Вирвавшись на волю з мороку ночей,
Вже калічить долі і батьків й дітей.
Виродок – створіння ціль страшну таїть
Поглина сумління, душі нам двоїть.
Простяга до серця щупальця страшні
І вселяє муки, муки неземні.
Присипляє мозок посвистом глухим
Стронцієву дозу сипле, наче дим.
26 квітня! Люди не проспіть!
Атомне століття раною горить.
Кличе кожне серце
стати з злом на боротьбу,
Щоб зустріли внуки вранішню зорю.
Ведучий 1.
26 квітня - це найтрагічніша дата в історії нашого народу. Адже цього дня 1986 року сталася жахлива подія - вибух атомного реактора на Чорнобильській АЕС. Цей трагічний випадок старалися замовчати перед світом, але страшна радіація, яку вітер поніс на північ, стурбувала шведські, фінські та норвезькі урядові кола, які почали бити тривогу і ставити запитання Москві. Проте відповіді на них не було ще два з половиною дні.
Ведучий 2.
Не знали про катастрофу і люди в Україні, які вийшли в Києві на першотравневу демонстрацію, відпочивали з дітьми на природі, садили картоплю на городах.
Чи буде квітень, як завжди
Дарунком весняної здоби.
Чи власним іменем біди
Ми назвемо його Чорнобиль?
Чи може викреслим його
З календарів своїх допоки
Нас теплий грітиме вогонь
Ще не відкритих ізотопів?
Безмежна мисль, немає меж
Її спинити годі!
І ти, Чорнобилю, ти теж
Не маєш меж сьогодні.
Ведучий 2.
Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.
Ведучий 1.
Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.
Ти відомий сьогодні кожному –
Не ім’ям своїм, а бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад Прип’ятською водою…
Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!
У якому ти жив сторіччі?
Запеклись перестиглі ягоди,
Наче кров, на твоїм обличчі.
Ведучий 2.
Вибух стався о 1 год 24 хв. Ніхто не підозрював, що вибухнуло і загорілося атомне паливо. „З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.
Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км.
Ведучий 1.
На вершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь”.
Ведучий 2.
Жменька пожежників під керівництвом лейтенантів внутрішньої служби Володимира Правика та Віктора Кібенка через чотири хвилини після аварії вступили в жорстокий і смертельний поєдинок з розбурханою атомною стихією.
Зойкнула Земля чаіним криком
- Сину, вбережи і захисти!
Вийшла мати із іконним ликом:
- Йди, синочку, хто ж коли не ти?
Спалахнуло небо, впало крижнем
- Сину, вбережи і захисти!
Вийшла жінка з немовлятком ніжним:
- Йди, коханий, хто ж коли не ти?
Ведучий 1.
Володимир Правик кинув свій загін на дах палаючого машинного залу, де були турбіни і звідки йшли кабелі високовольтних ліній. Ці герої першими в світі гасили небезпечне атомне полум'я. Через 20 хвилин їм на допомогу прийшов командир воєнізованої пожежної частини Леонід Телятников. Він згодом напише: «...зруйновано апаратне відділення. Горить покриття блоку на висоті від 12 метрів. По зовнішній драбині я піднявся на дах машинного залу. Хлопці чаділи від їдкого диму, чоботи вгрузали в кип'ячий бітум».
Лейтенанти – хлопці непохитні,
Молоде, вогненне покоління.
Ви, як пам’ять у тривожнім світі
Раду незнищенного коріння.
Першим важко. Ви ж були найперші,
Із вогню та в полум’я шугали
Не до подвигів і не до звершень
Ви ж собою людство заступали.
Та серця, мов кремені, не вгасли
Залишались іскрами на тверді
Тільки жити – в нас бунтує спрага,
Та продовжить пісню родоводу.
А лишилась вірності присяга.
Батьківщині. Матері. Народу.
Ведучий 2.
За кілька хвилин після пожежі прибули на поміч пожежники з Чорнобиля. Вони ставили свої машини навколо палаючого реактора, не мали ніякого захисного одягу. Голіруч шлангами лили воду в розжарене черево атомного монстра. Вода ця миттю розкладалась на кисень і водень, що ще більше виносило радіацію назовні. Після вибуху реактора всю вимірювальну апаратуру на АЕС зашкалило. Приладів для вимірювання радіації не було.
Ведучий 1
О 4 год 50 хв. пожежу було локалізовано. Опромінених пожежників відвезли в Москву. Московські лікарі з допомогою американського лікаря доктора Гейла провели операції з пересадки кісткового мозку. Але й це не допомогло. За 20 кілометрів від Москви на Читинському цвинтарі поховано 33 українці. Серед них Володимир Правик, Віктор Кібенко, Володимир Тишура, Микола Ващук, Володимир Ігнатенко, вдячна пам'ять про яких буде вічною, бо тільки завдяки цим героям вдалося скоротити масштаби аварії, попередити вибух ще одного реактора.
Пом’янемо всіх, хто пішов із життя внаслідок тієї страшної аварії
хвилиною мовчання.
Ведучий 2.
У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по хлопцях Земля і скорбота земна.
Вогонь, радіація люто звіріли,
Кипіли графіт і смола.
Не грішники - хлопці в тім пеклі горіли...
І зона мовчання була.
Свій лік починала незнана ще ера
Борні із новим найжахливішим злом.
І грюкав, і гримав до кожного в двері
Четвертого блоку розлом.
І в Швеції приладів стрілки стрибали,
Тривога весь світ пройняла.
Це ж рвалося лихо вселюдське за шкали,
І зона мовчання була.
Плювався отруйною парою кратер,
І хмари зловіщі пливли,
А люди до першотравневого свята
Двори й тротуари мели.
Жінки по городах копалися в глині,
Так буйно черемха цвіла...
Котились від Києва геть лімузини.
І зона мовчання була.
Чутки нечувані повзли між народом,
І пухла від них голова.
Дивились в надії на радіо: «Згодом
Усе розтлумачить Москва».
Ішли піонери в парадних колонах,
Бадьорість - з трибун висоти.
Стояли в чеканні німім ешелони:
«Як гримне, чи встигнем втекти?»
Мені ж і тепер ще бракує озону,
У грудях задушлива мла...
Іще не було відгороджено зони,
А зона мовчання була.
Ведучий 1.
Володимир Правик першим зробив крок назустріч атомній біді і боровся з нею, поки не знепритомнів. Залишились його мати, донечка, дружина, друзі. І листи, багато листів, фотографій... Лікарям вдалося врятувати життя Леоніда Телятникова, який був у відпустці, і, викликаний по телефону, продовжував гасіння пожежі. 27 квітня для участі в ліквідації аварії було залучено уже 1185 працівників міліції, 99 пожежників, 850 військовослужбовців внутрішніх військ.
Таке нове слово "ліквідатори"
віднедавна в мові десь взялось,
не спеціалісти, не новатори,
просто рятувати довелось.
Рятувати людство і природу
від слідів недбалості когось...
День і ніч у будь-яку погоду,
не ждучи подяк і нагород.
Бо Чорнобиль — рана наболіла...
Щоб не дати лиху вороття,
ліквідатори не пожаліли сил,
здоров'я, навіть і життя.
Ведучий 2.
27 квітня урядова комісія прийняла рішення про евакуацію населення Прип'яті. За дві години її було закінчено. А в місті проживало 50 тисяч жителів. 29-го почалася евакуація з тридцятикілометрової зони. У ті дні різко підвищився радіаційний фон і в Києві. На жаль, про це повідомили не відразу. Реактор тлів до 6 травня, а лише 16 числа почалася евакуація дітей з Києва.
... йдуть колони, колони, колони...
Розминаються повні – порожні,
Незбагненна процесів болю,
У автобусах тих подорожні
Ідуть наче із долі в недолю
На вокзали, в лікарні, у безвість
Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?
Розтривожено вуликів безліч
Невидимого стишені свідки.
Ведучий 1.
Так, аж на десятий день було вирішено розсекретити аварію на ЧАЕС. Та про масштаби біди ніхто не говорив. Йшлося, як про звичайну аварію, про те, що не треба відчиняти вікон і дверей, не перебувати довго на вулиці. Але в той час з київських аптек вже зник йод (напевне, були відомі й інші засоби захисту, окрім закривати вікна і двері, та про них мало хто знав).
Ведучий 2.
Доки існувала тогочасна комуністична система, доти аварія на Чорнобильській АЕС була покрита пеленою секретності і брехні. Тільки з 1989 року почала з'являтися деяка інформація. За даними Міністерства здоров'я України, у більше як 60 тисяч чоловік встановлено вплив негативних наслідків аварії.
Ведучий 1.
Ніхто ніколи не буде знати, скільки людей загинуло від радіаційного опромінення. Страшними і болючими були звістки про те, що народжуються аномальні діти. А скільки їх ще буде? Міністерство охорони здоров'я у квітні 1995 року дало інформацію, що в Україні внаслідок вибуху померло 125 тисяч людей, зросли захворювання на рак, серцеві недуги. Найчастіше хворіють ліквідатори. їх зареєстровано 233507 чоловік. Прип'ять і Чорнобиль стали мертвими містами. Україну оголошено зоною екологічного лиха.
Ведучий 2.
А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.
Зона.
На всій планеті до сьогодні ти одна,
На сотні літ приречена, приречена,
Тут совість кожного тобою опромінена,
Тобою біографія омріяна.
Ти ніби свіже унаочнення біди.
Чи ж коли-небудь цвістимуть тут сади?
Терпіть і ждать. Така тепер твоя судьба.
Терпи і жди. Триває наша боротьба.
Ведучий 1.
На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками.
Ведучий 2.
Минуть десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно хвилюватиме людей: і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від покривдженої землі. Кажуть, час лікує, затягує рани. Неправда. Нічого він не лікує. Просто біль відходить кудись глибоко в серце, приживається там, освоюється, і нікуди від цього не дінешся.
Ведучий 1. Час невпинно йде вперед. Віддаляється чорна дата Чорнобиля, про яку з болем і сльозами згадуємо нині. І хочеться, щоб більше ніколи і ніде у світі не повторилося подібне лихо.
Ти пам'ятай, дорого, їх сліди,
По них з окіл на літописну Прип'ять
Чорнобильці у гнізда свої прийдуть,
І вернуться лелеки назавжди.
Якщо ти віриш у майбутнє,
В його прийдешність, у життя,
Дзвони у дзвони, кричи людям,
Бо більш не буде вороття.
Віддай забуту свіжість травам,
Відмий від бруду всі хмарки,
Відреставруй нам синє небо
І дощ крізь сито проціди.
Хай ожива вода Дніпрова,
Правічні височать дуби,
І хай полин, трава-чорнобиль
Не стане іменем біди.
Триста літ поволеньки пролине –
Стронцій розпадеться і помре,-
На новому полі неодмінно
Час його, мов попіл, приоре.
Час очистить Прип’ять незглибиму,
Оживуть і луки і сади,
Та Чорнобиль вічно берегтиме
Хрест своєї чорної біди.
Вічно буде пам’яттю судити
Тих, хто розп’яли його в огні,
І з ребра, що стронцієм пробите,
Кров його тектиме по мені.
Ведучий 1.
Чорнобиль атомний. Він, мабуть, зникне після того, як ми витравимо в собі Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська рана. І не відшукати нам слова – художнього і публіцистичного, що вгамує її біль.
Йде страшне створіння – атомне дитя.
Суть його безкровна і зіниць нема
І уста безмовні, і душа німа.
Вирвавшись на волю з мороку ночей,
Вже калічить долі і батьків й дітей.
Виродок – створіння ціль страшну таїть
Поглина сумління, душі нам двоїть.
Простяга до серця щупальця страшні
І вселяє муки, муки неземні.
Присипляє мозок посвистом глухим
Стронцієву дозу сипле, наче дим.
26 квітня! Люди не проспіть!
Атомне століття раною горить.
Кличе кожне серце
стати з злом на боротьбу,
Щоб зустріли внуки вранішню зорю.
Ведучий 1.
26 квітня - це найтрагічніша дата в історії нашого народу. Адже цього дня 1986 року сталася жахлива подія - вибух атомного реактора на Чорнобильській АЕС. Цей трагічний випадок старалися замовчати перед світом, але страшна радіація, яку вітер поніс на північ, стурбувала шведські, фінські та норвезькі урядові кола, які почали бити тривогу і ставити запитання Москві. Проте відповіді на них не було ще два з половиною дні.
Ведучий 2.
Не знали про катастрофу і люди в Україні, які вийшли в Києві на першотравневу демонстрацію, відпочивали з дітьми на природі, садили картоплю на городах.
Чи буде квітень, як завжди
Дарунком весняної здоби.
Чи власним іменем біди
Ми назвемо його Чорнобиль?
Чи може викреслим його
З календарів своїх допоки
Нас теплий грітиме вогонь
Ще не відкритих ізотопів?
Безмежна мисль, немає меж
Її спинити годі!
І ти, Чорнобилю, ти теж
Не маєш меж сьогодні.
Ведучий 2.
Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.
Ведучий 1.
Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.
Ти відомий сьогодні кожному –
Не ім’ям своїм, а бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад Прип’ятською водою…
Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!
У якому ти жив сторіччі?
Запеклись перестиглі ягоди,
Наче кров, на твоїм обличчі.
Ведучий 2.
Вибух стався о 1 год 24 хв. Ніхто не підозрював, що вибухнуло і загорілося атомне паливо. „З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.
Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км.
Ведучий 1.
На вершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь”.
Ведучий 2.
Жменька пожежників під керівництвом лейтенантів внутрішньої служби Володимира Правика та Віктора Кібенка через чотири хвилини після аварії вступили в жорстокий і смертельний поєдинок з розбурханою атомною стихією.
Зойкнула Земля чаіним криком
- Сину, вбережи і захисти!
Вийшла мати із іконним ликом:
- Йди, синочку, хто ж коли не ти?
Спалахнуло небо, впало крижнем
- Сину, вбережи і захисти!
Вийшла жінка з немовлятком ніжним:
- Йди, коханий, хто ж коли не ти?
Ведучий 1.
Володимир Правик кинув свій загін на дах палаючого машинного залу, де були турбіни і звідки йшли кабелі високовольтних ліній. Ці герої першими в світі гасили небезпечне атомне полум'я. Через 20 хвилин їм на допомогу прийшов командир воєнізованої пожежної частини Леонід Телятников. Він згодом напише: «...зруйновано апаратне відділення. Горить покриття блоку на висоті від 12 метрів. По зовнішній драбині я піднявся на дах машинного залу. Хлопці чаділи від їдкого диму, чоботи вгрузали в кип'ячий бітум».
Лейтенанти – хлопці непохитні,
Молоде, вогненне покоління.
Ви, як пам’ять у тривожнім світі
Раду незнищенного коріння.
Першим важко. Ви ж були найперші,
Із вогню та в полум’я шугали
Не до подвигів і не до звершень
Ви ж собою людство заступали.
Та серця, мов кремені, не вгасли
Залишались іскрами на тверді
Тільки жити – в нас бунтує спрага,
Та продовжить пісню родоводу.
А лишилась вірності присяга.
Батьківщині. Матері. Народу.
Ведучий 2.
За кілька хвилин після пожежі прибули на поміч пожежники з Чорнобиля. Вони ставили свої машини навколо палаючого реактора, не мали ніякого захисного одягу. Голіруч шлангами лили воду в розжарене черево атомного монстра. Вода ця миттю розкладалась на кисень і водень, що ще більше виносило радіацію назовні. Після вибуху реактора всю вимірювальну апаратуру на АЕС зашкалило. Приладів для вимірювання радіації не було.
Ведучий 1
О 4 год 50 хв. пожежу було локалізовано. Опромінених пожежників відвезли в Москву. Московські лікарі з допомогою американського лікаря доктора Гейла провели операції з пересадки кісткового мозку. Але й це не допомогло. За 20 кілометрів від Москви на Читинському цвинтарі поховано 33 українці. Серед них Володимир Правик, Віктор Кібенко, Володимир Тишура, Микола Ващук, Володимир Ігнатенко, вдячна пам'ять про яких буде вічною, бо тільки завдяки цим героям вдалося скоротити масштаби аварії, попередити вибух ще одного реактора.
Пом’янемо всіх, хто пішов із життя внаслідок тієї страшної аварії
хвилиною мовчання.
Ведучий 2.
У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по хлопцях Земля і скорбота земна.
Вогонь, радіація люто звіріли,
Кипіли графіт і смола.
Не грішники - хлопці в тім пеклі горіли...
І зона мовчання була.
Свій лік починала незнана ще ера
Борні із новим найжахливішим злом.
І грюкав, і гримав до кожного в двері
Четвертого блоку розлом.
І в Швеції приладів стрілки стрибали,
Тривога весь світ пройняла.
Це ж рвалося лихо вселюдське за шкали,
І зона мовчання була.
Плювався отруйною парою кратер,
І хмари зловіщі пливли,
А люди до першотравневого свята
Двори й тротуари мели.
Жінки по городах копалися в глині,
Так буйно черемха цвіла...
Котились від Києва геть лімузини.
І зона мовчання була.
Чутки нечувані повзли між народом,
І пухла від них голова.
Дивились в надії на радіо: «Згодом
Усе розтлумачить Москва».
Ішли піонери в парадних колонах,
Бадьорість - з трибун висоти.
Стояли в чеканні німім ешелони:
«Як гримне, чи встигнем втекти?»
Мені ж і тепер ще бракує озону,
У грудях задушлива мла...
Іще не було відгороджено зони,
А зона мовчання була.
Ведучий 1.
Володимир Правик першим зробив крок назустріч атомній біді і боровся з нею, поки не знепритомнів. Залишились його мати, донечка, дружина, друзі. І листи, багато листів, фотографій... Лікарям вдалося врятувати життя Леоніда Телятникова, який був у відпустці, і, викликаний по телефону, продовжував гасіння пожежі. 27 квітня для участі в ліквідації аварії було залучено уже 1185 працівників міліції, 99 пожежників, 850 військовослужбовців внутрішніх військ.
Таке нове слово "ліквідатори"
віднедавна в мові десь взялось,
не спеціалісти, не новатори,
просто рятувати довелось.
Рятувати людство і природу
від слідів недбалості когось...
День і ніч у будь-яку погоду,
не ждучи подяк і нагород.
Бо Чорнобиль — рана наболіла...
Щоб не дати лиху вороття,
ліквідатори не пожаліли сил,
здоров'я, навіть і життя.
Ведучий 2.
27 квітня урядова комісія прийняла рішення про евакуацію населення Прип'яті. За дві години її було закінчено. А в місті проживало 50 тисяч жителів. 29-го почалася евакуація з тридцятикілометрової зони. У ті дні різко підвищився радіаційний фон і в Києві. На жаль, про це повідомили не відразу. Реактор тлів до 6 травня, а лише 16 числа почалася евакуація дітей з Києва.
... йдуть колони, колони, колони...
Розминаються повні – порожні,
Незбагненна процесів болю,
У автобусах тих подорожні
Ідуть наче із долі в недолю
На вокзали, в лікарні, у безвість
Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?
Розтривожено вуликів безліч
Невидимого стишені свідки.
Ведучий 1.
Так, аж на десятий день було вирішено розсекретити аварію на ЧАЕС. Та про масштаби біди ніхто не говорив. Йшлося, як про звичайну аварію, про те, що не треба відчиняти вікон і дверей, не перебувати довго на вулиці. Але в той час з київських аптек вже зник йод (напевне, були відомі й інші засоби захисту, окрім закривати вікна і двері, та про них мало хто знав).
Ведучий 2.
Доки існувала тогочасна комуністична система, доти аварія на Чорнобильській АЕС була покрита пеленою секретності і брехні. Тільки з 1989 року почала з'являтися деяка інформація. За даними Міністерства здоров'я України, у більше як 60 тисяч чоловік встановлено вплив негативних наслідків аварії.
Ведучий 1.
Ніхто ніколи не буде знати, скільки людей загинуло від радіаційного опромінення. Страшними і болючими були звістки про те, що народжуються аномальні діти. А скільки їх ще буде? Міністерство охорони здоров'я у квітні 1995 року дало інформацію, що в Україні внаслідок вибуху померло 125 тисяч людей, зросли захворювання на рак, серцеві недуги. Найчастіше хворіють ліквідатори. їх зареєстровано 233507 чоловік. Прип'ять і Чорнобиль стали мертвими містами. Україну оголошено зоною екологічного лиха.
Ведучий 2.
А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.
Зона.
На всій планеті до сьогодні ти одна,
На сотні літ приречена, приречена,
Тут совість кожного тобою опромінена,
Тобою біографія омріяна.
Ти ніби свіже унаочнення біди.
Чи ж коли-небудь цвістимуть тут сади?
Терпіть і ждать. Така тепер твоя судьба.
Терпи і жди. Триває наша боротьба.
Ведучий 1.
На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками.
Ведучий 2.
Минуть десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно хвилюватиме людей: і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від покривдженої землі. Кажуть, час лікує, затягує рани. Неправда. Нічого він не лікує. Просто біль відходить кудись глибоко в серце, приживається там, освоюється, і нікуди від цього не дінешся.
Ведучий 1. Час невпинно йде вперед. Віддаляється чорна дата Чорнобиля, про яку з болем і сльозами згадуємо нині. І хочеться, щоб більше ніколи і ніде у світі не повторилося подібне лихо.
Ти пам'ятай, дорого, їх сліди,
По них з окіл на літописну Прип'ять
Чорнобильці у гнізда свої прийдуть,
І вернуться лелеки назавжди.
Якщо ти віриш у майбутнє,
В його прийдешність, у життя,
Дзвони у дзвони, кричи людям,
Бо більш не буде вороття.
Віддай забуту свіжість травам,
Відмий від бруду всі хмарки,
Відреставруй нам синє небо
І дощ крізь сито проціди.
Хай ожива вода Дніпрова,
Правічні височать дуби,
І хай полин, трава-чорнобиль
Не стане іменем біди.
Триста літ поволеньки пролине –
Стронцій розпадеться і помре,-
На новому полі неодмінно
Час його, мов попіл, приоре.
Час очистить Прип’ять незглибиму,
Оживуть і луки і сади,
Та Чорнобиль вічно берегтиме
Хрест своєї чорної біди.
Вічно буде пам’яттю судити
Тих, хто розп’яли його в огні,
І з ребра, що стронцієм пробите,
Кров його тектиме по мені.
Ведучий 1.
Чорнобиль атомний. Він, мабуть, зникне після того, як ми витравимо в собі Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська рана. І не відшукати нам слова – художнього і публіцистичного, що вгамує її біль.
Немає коментарів:
Дописати коментар