«Трагедія українського народу»

Сценарій

Ведучий 1.

Бавиться люттю гнів.

Знаєш, що значить сваволя?

….Смерть

За п’ять колосків

Із власного поля!

Ведучий 2.

Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947 років.

Учень

Відкрийтесь, небеса!

Зійдіть на землю

Всі українські села, присілки та хутори,

Повстаньте всі ті, кому сказали: вмри!

Засяйте над планетою, невинні душі!

Зійдіть на води й суші,

Збудуйте пам’яті невгасний собор!

Це двадцять другий рік.

Це тридцять другий рік

Це тридцять третій рік.

Це сорок шостий рік.

Голодомор. Голодомор. Голодомор.

Ведучий 1.

 День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій щороку відзначається у четверту суботу листопада. Пам’яті тих, хто загинув від голодомору 1932-1933 років присвячується наша сьогоднішня зустріч.

Ведучий 1.

22 місяці голоду – штучного, рукотворного. Він став глобальною катастрофою 20 сторіччя. З тих далеких 30-х років промовляє до нас правда народу, розіпнута на хрестах його доля, через свідчення очевидців, зі сторінок художніх творів.

Ведучий 1.

Пам’ятаємо, що зимою 1932-1933 років помирало в Україні 17 чоловік на хвилину, 25 тисяч людей щодня…

То був страшний навмисний голод.

  Стріла була така нищівна,  

Щоби згромадити стодолу

  Колгоспної катівні.

 

  То був страшний навмисний злочин,

  Такого ще земля не знала.

  Закрили Україні очі

  І душу міцно зав’язали.

  Сліпу – пустили старцювати…

  Луна ще й досі в оболонях.

  Здичавіла вкраїнська хата

  На березі своїх агоній.

  Мерцями всіялося поле,

  Ні хрестика, і ні могили.

  То був такий навмисний голод…

  Чи, Боже, й ти вже був безсилий?

Ведучий 1.

Пам’ять людей про голодомор тривалий час каралась смертю. Важко було мовчати, але мовчали. Людську пам’ять було взято під конвой. На роки, на десятиліття... Страшне приневолене мовчання... Довго чекали, але дочекались, коли ожила, проснулась людська пам’ять, розверзлись її глибини і заговорили вуста тисяч, мільйонів свідків трагедії, віддаленої від нас десятиліттями.

Ведучий 1.

Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти. Весна…  А над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі голова схилена до землі, а обличчя майже немає. Виявом дитячої смертності не займався ніхто. В Україні було 55 тисяч сіл і в кожному помирали діти.

Учень:

Бозю! Що там у тебе в руці?

Дай мені, Бозю, хоч соломинку,

Щоб не втонути в Голодній ріці!

Бачиш, мій Бозю, я ще Дитинка,

Тож підрости хоч би трохи бодай:

Світу не бачив ще білого, Бозю,

Я пташенятко, прибите в дорозі,

Хоч би одненьку пір’їночку дай:

Тато і мама — холодні мерці.

Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!

Холодно, Бозю! Сніг дуже білий,

... Бозю, що там у тебе в руці?..

Ведучий 1.

Злети у думці над Україною і зримо побачиш, жахаючись, що вона, як ніяка інша земля, густо вкрита могилами. Великими і малими, відомими і невідомими. Мусимо сказати, що Україна – то велика могила, в якої немає ні кінця, ні краю. Ніхто не спроможний виміряти її глибину, і копають нам її протягом століть чужі і свої. Копають і закопують нас мільйонами, серед них і 8 мільйонів заморених голодом. І серед них ті, які могли стати великими вченими, поетами, хліборобами, художниками… Але не стали ними.

Ведучий 1.

Тож хай їм земля буде пухом, а пам’ять про них залишиться серед живих. Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у багато років, тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян – жертв, небаченого в історії людської цивілізації голодомору, хвилиною мовчання і помолимось за їхні невинні душі.

Хвилина мовчання

(Тихо звучить «Арія», друга частина І.С. Баха)

Учениця:

О, як же ти не вмерла, Україно,

Бо скільки ж то зловісницька мета

Звела людей, приречених безвинно, –

Й ніхто за це ні в кого не спитав.

Чому, чому, чому, чому

Гонили правду у тюрму?

Чому від голоду вмирали?

Чому церкви поруйнували?

Чому так знищили багато?

Чому не судять винуватих?

  Ведучий 1.

Розміри катастрофи впродовж десятиріч вперто замовчувалися.

Робилося все, щоб приховати правду, щоб світова громадськість не дізналася про справжні масштаби трагедії. Нині ми знаємо, що то було. Це був не голод, а штучно зорганізований свідомо спрямований на вигублення українського народу голодомор.

Ведучий 1.

Це була війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного і цілком безневинного. Це був масовий сталінський терор, спрямований на винищення українського народу.

Я бачу на обірваній світлині

Великі очі, сповнені жахіть, 

Що знають смерть, що без провини винні, 

І все це - очі крихітки-дитини, 

Що тихо за пустим столом сидить.

І в погляді дитячому питання:

"Будь ласка, хоч тепер мені скажи, 

Чому засуджена на ці страшні страждання, 

Чому не колискову, а благання

Від матері я чую уночі?

     А знаєш, що жив братик мій маленький

Іще тієї теплої весни, 

Але, як стало зовсім нам скрутненько, 

Замовк він раптом. Зараз я частенько

З ним бачуся в моїм яскравім сні.

А ще колись ми яблука та груші

Збирали з подружками у рясних садках.

Але прийшли до хат їх люди злющі...

На небі зараз моїх подруг душі, 

І яблунь цвіт лежить на їх хрестах.

А батько мій колись робив у полі, 

Пахав і сіяв, пахнув хлібом весь.

Зерно тепер розкидане десь долі, 

Під зливою ці колоски чудові.

І батько мій кудись навіки щез".

І хочеться дитину обійняти, 

І хочеться сказати їй: "Пробач!

Ніхто не знає, нащо убивати?

Навіщо змушувати нас ось так страждати?

Навіщо слухати цей божевільний плач?"

Забутись можуть всі трагічні строфи

Про чорні ночі й про голодні дні, 

Але не вщухне біль в душі нітрохи, 

Й голодна смерть з кривавої Голгофи, 

Залишить в серці нації сліди.

В душі у нас завжди живе надія, 

І після бурі сонечко зійде.

Я вірю, я про це невтомно мрію, 

Я знаю те, що лихо не посміє

Знов статися ніколи і ніде!

Ведучий 1.

Народ України схиляє голову перед трагічною сторінкою свого життя. Прах семи з половиною мільйонів стукає в наші серця. Їх ніхто не судив, от­же, ніхто не реабілітує. Ніхто, крім нас з вами, їхніх співвітчизників і довговічних боржників.

Ведучий 1.

Ми  закликаємо усіх присутніх згадати у молитві усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору. Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі!

Молитва «Отче Наш»

Учень

...То був страшний навмисний злочин,

Такого ще земля не знала,

Закрили Україні очі

І душу міцно зав'язали.

Сліпу пустили старцювати...

Луна ще досі в оболонях

Здичавіла вкраїнська хата,

На березі своїх агоній.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників — заброд!

Звучить запис гімну М. Лисенка, слова О. Кониського

«Боже, великий, єдиний»

  Ведучий 1.

Пам'ять – нескінченна  книга, в  якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаємо і подумки здригаємось від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. І сьогодні, через стільки років, жахливо ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю.

Ведучий 1.

І ось сьогодні, після довгих десятиліть мовчання, прийшов час говорити. Відродження України можливе тільки тоді, коли народ поверне свою історичну пам'ять. Тому ми повинні говорити, знати, пам’ятати.

Ведучий 1.

Запрошуємо приєднатись до всеукраїнської акції «Засвіти свічку». Хай кожен з вас у суботу о 16.00 запалить свічку пам’яті, в знак вшанування невинно замученого голодом українського народу.

Звучить музика.

На підвіконні палахтить
Скорботи полум’я священне –
То свічка пам’яті горить
За всіх безвинно убієнних.

Мій розум навіть не збагне
Страшної люті сталінізму,
Що катував своїх людей,
Це ще жахливіше фашизму!

„Забрали з хати геть усе,
Зернину кожну вигрібали…
І на морозі крижанім
Водою неньку обливали.

Вона зізнатись не могла,
Де порятунок заховала –
Торбинку з житом і вівсом
Для діток в землю закопала.

Щоб доньки вижити змогли
У рік страшний голодомору,
Щоб рід нащадкам зберегли,
Щоб підвелись з колін угору.

Прошу, у серці запаліть
Скорботи полум’я священне
Та скрізь століття пронесіть
Сльозу безвинно убієнних!

Запалила свічку, запалила, 

Щоби більше лихо не ходило, 

Хай палає свічка світлом білим, 

Щоб в бабусі серце не боліло…

Щоби більше не прийшло те горе, 

Хай горять свічки Голодомору.

Чуєш – душі аж до неба кличуть!

Хай горять вогненні білі свічі!

Пам’ятники болю – з колосками.

Нехай світить кожен дім свічками, 

Хай в цей вечір в кожному віконці

Буде крапля вогняного сонця…

Щоб в бабусі серце не боліло, 

Свічку запалила білу-білу, 

Аби смерть важка вже не ходила, 

Запалила свічку, запалила…